Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.
Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати . І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.
З нагоди Дня Соборності України та виховання у дітей почуття патріотизму і гордості за свою державу у Сороки- Львівській загальноосвітній школі I – II ступенів учнями 7 класу було проведено виховну годину присвячену темі : "Перша незалежність Української держави, проголошена в ХХ столітті- класний керівник (Гнатик Ю.М.)".





Коментарі