СЕРЦЕ ЗАБУТЕ ОБІГРІЙТЕ ТЕПЛОМ
На картах небесних
тіл ця планета не позначена, але вона існує. І в свій час кожен із нас,
залишаючись жителем Землі, ступає на цю планету. Називається ця планета
Старість. Час там протікає повільно – з довгими безсонними ночами.
Люди з цієї планети сприймають
життя по-іншому: живуть більше в минулому, ніж у теперішньому.
Старість… Така вже
доля зрілих людей – залишатися у чотирьох стінах зі своїми проблемами,
хворобами, переживаннями. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь завітав
до них.
Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо
мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не
любима.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й
привіту,
Печальним льодком
оповите,
Віддалена горем від
світу.
Чому ж ми не прийдемо в
хату,
Її не покличем з собою?
І буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Нам легше, бо ми не
самотні,
Ходімо ж до неї в
світлицю!
І серце людини з
безодні
Полине за нами, як
птиця…
Милосердя і доброта!
Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу.
Цілком природним і закономірним
вважалось допомагати знедоленому і нещасному, поділитися шматком хліба, дати
притулок бездомному, порятувати хворого, захиститися за беззахисного чи
скривдженого.
В знак шани у нашій школі до Дня людей
похилого віку у 7 класі було проведено урок-лекцію вчителем фізики Шихардіном
Я.Г. і випущено газету.
Гарне це покликання
робити добро людям, забуваючи про свої болі і біди.
Учні 7 класу
переконані, що їхні бабусі і дідусі – це те покоління, яке вистраждане під чорним
крилом голодоморів, яке відбудовувало зруйноване і допомагає нам творити
майбутнє.
Хочеться побажати
усім тим – немічним і хворим, безпорадним і самотнім – простого людського щастя.
Ми ще
раз вітаємо вас усіх зі святом.
Бажаємо,
щоб першим гостем було здоров'я,
Як
лист дубовий, таке міцне.
А
другим гостем – радість у хату,
Що
веде за собою друзів багато,
Щастя,
веселість, добрую долю,
Для
серця втіху, добра доволі.
Багатства
в домі, в душі спокою,
Хай
повниться завжди життя добротою
Коментарі
Дописати коментар